ПРАВОВІ ОБМЕЖЕННЯ В ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/LST/2021-3-13

Ключові слова:

ліцензування, регулювання освітніх відносин, обмеження в освітній діяльності, ліцензування освітніх послуг, освітні послуги.

Анотація

У статті розглядається поняття ліцензування на основі наявних теоретичних підходів як загальної категорії, сформовано власне поняття ліцензування. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню ліцензування у сфері надання освітніх послуг, у юридичній літературі н сьогодні не сформовано повноцінної дефініції цього поняття. Метою статті є визначити й проаналізувати правові обмеження в правовому регулюванні освітніх послуг. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань: 1) дослідити історичний розвиток правового обмеження в правовому регулюванні освітніх послуг; 2) визначити поняття ліцензування освітніх послуг; 3) проаналізувати нормативно-правове регулювання правових обмежень у правовому регулюванні освітніх послуг. Наукова новизна. Дослідивши наукові погляди із цього питання, навели власне узагальнене визначення ліцензування освітніх послуг. Свій активний розвиток освітня діяльність починає з 1991 року з формування системи освітньої діяльності й надання акредитації вищим навчальним закладам. Розглянуто досвід ведення освітньої діяльності в Німеччини й Австралії та запропоновано впровадження окремих положень у національне законодавство. З’ясовано, що головним нормативно-правовим актом, який регулює питання ліцензування господарської діяльності, є Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а також Закон України «Про вищу освіту», який регулює здійснення освітньої діяльність. У зазначених вище законах наведені поняття ліцензування, а також установлено виключний перелік видів господарської діяльності. Державна регуляторна політика у сфері освіти ґрунтується та повинна відповідати встановленим у Законі принципам. Законами України визначено, що спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України, саме воно створює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування. Цей орган колегіально розглядає порушення та скарги щодо порушення законодавства у сфері ліцензування. Нормативно-правовими актами встановлено перелік документів і вимоги для них, які потрібно надати, щоб отримати ліцензію. Результатом може бути відмова у видачі ліцензії, у якій мають бути встановлені обставини такої відмови та її обґрунтування. Здобувач може оскаржити відмову, а також, усунувши всі недоліки, звернутися повторно. Проведене дослідження дало змогу дійти висновку, що сьогодні існує необхідність подальшого дослідження ліцензування освітньої діяльності та її практичної ефективності.

Посилання

Сафонова Н.М. Реформування системи вищої освіти в Україні (90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.): історичний аспект : автореф. дис. … канд. іст. наук. Луганськ. 2005. 22 с.

Сисоєв О.В. Ліцензування та акредитація закладу вищої освіти: потенціал та ефективність діяльності. Неперервна професійна освіта: теорія і практика. 2019. № 4 (61). С. 10–25.

Дерев’янко Б.В. Питання правового регулювання діяльності закладів релігійної освіти у європейських державах. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2012. № 11. С. 24–30.

Бахрах Д. Н. Административное право России : учебник для вузов. Москва : Норма, 2000. 640 с.

Махров И.Е. Административно-правовое регулирование предпринимательской деятельности: некоторые проблемы совершенствования федерального и регионального законодательства. Право и политика. 2002. № 12. С. 14–18.

Гущин А.В. Лицензирование как институт административного права. Административное право и процесс. 2006. № 1. С. 2–5.

Глушко Е.К. Правовое регулирование лицензирования. Закон. 2001. № 10. С. 121–126.

Осинцев Д.В. Лицензионно-разрешительная система в Российской Федерации : монография. УрГЮА, 1999. 372 с.

Кванина В.В. Гражданско-правовое регулирование отношений в сфере высшего профессионального образования : монография. Готика. 2005. 432 с.

Шпомер А.І. Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності. Право України. 2003. № 2. С. 55–59.

Вікторов В.Г. Регулювання якості освіти як філософсько-освітянська проблема. Київ, 2006. 32 с.

Свіжевська С.А. Точка зору. Освітня політика. Портал громадських експертів. Коментар від 15.08.2015. URL: http://education-ua.org/ua/articles/465-litsenzuvannya-osvitnoji-diyalnostikudirukhaemosya.

Про ліцензування видів господарської діяльності : Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 23. Ст. 158. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/222-19/print1464684563806810.

Бахрушин В.Є. Ліцензування освітньої діяльності – куди рухаємося? Точка зору. Освітня політика. Портал громадських експертів. URL: http://education-ua.org/ua/articles/465-litsenzuvannya-osvitnojidiyalnosti- kudi-rukhaemosya.

Про вищу освіту : Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 37–38. Ст. 2004. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/print1444301441120304.

Петренко В.А. Правові засади державного регулювання діяльності закладів освіти. Економіка та держава. 2019. № 8 (8). С. 51–57.

Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 9. Ст. 79. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/116015.

Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності : Постанова Кабінету Міністрів України. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 1187. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/11872015п.

Про затвердження Порядку проведення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування планових та позапланових перевірок додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування : Постанова Кабінету Міністрів України. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 182. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/182-2016-%D0%BF#Text.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-09-01

Номер

Розділ

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО І ПРОЦЕС, ФІНАНСОВЕ ПРАВО, ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО