ПРАВО НА ЗВЕРНЕННЯ: ЗАКРІПЛЕННЯ В МІЖНАРОДНИХ І НАЦІОНАЛЬНИХ АКТАХ ТА НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ

Анотація

Право на звернення посідає важливе місце в системі конституційних прав та свобод людини і громадянина, одночасно постає й як право, й як гарантія інших прав та свобод. Його нормативне закріплення є важливим кроком на шляху розвитку демократії. Мета статті – провести аналіз міжнародних та національних актів і встановити способи, якими в них закріплено права на звернення, узагальнити наукові підходи до визначення його статусу й сутності. Наукова новизна. Подальшого розвитку набули ідеї щодо основних способів нормативного закріплення права на звернення як складника інших прав або як самостійного права. Як висновок, у результаті проведеного дослідження встановлено, що у міжнародних актах право на звернення розглядається як складник інших прав – на участь у державному управлінні та/або на ефективний засіб юридичного захисту. У національних конституціях воно відокремлене від інших прав і закріплене як самостійне право. З’ясовано, що в зарубіжних країнах відповідне унормування забезпечується як на конституційному рівні, так і на рівні звичайних спеціальних законів. Констатовано, що в Конституції України право на звернення відокремлено від інших політичних прав, зокрема права на участь в управлінні державними справам, разом із тим у преамбулі до Закону України «Про звернення громадян» ці права позиціонуються як взаємопов’язані та взаємозалежні. У результаті аналізу наукової літератури виявлено декілька підходів до розуміння статусу й сутності права на звернення, зокрема воно розглядається як: самостійне конституційне право, сутність якого – можливість громадян брати участь в управлінні державними справами; складова частина права на участь в управлінні справами держави; один з інструментів безпосередньої демократії; комплексний інститут, що охоплює скарги, клопотання, заяви, петиції, де лише петиція є однією з форм участі громадян в управлінні державними справами, тоді як скарги, клопотання і заяви не є такими, натомість безпосередньо спрямовані на захист прав та свобод громадян.