ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СТОРІН ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПІД ЧАС ПРОСТОЮ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ

Анотація

У статті розглянуто правове регулювання оплати праці за час простою не з вини працівника. Метою є з’ясування відповідності правового регулювання оплати часу простою не з вини працівника у зменшеному розмірі позитивному праву, правовим принципам, ідеям та цінностям галузевого та загальнонаціонального характеру, а також балансу інтересів та відповідальності працівника та роботодавця. Наукова новизна. Обстоюється теза про необхідність збереження за працівником на час простою не з його вини середнього заробітку. Питанням оплати часу простою приділяється досить невелика увага навіть у профільних монографічних дослідженнях з питань оплати праці та гарантій в трудовому праві. В історичному аспекті найбільш сприятливим для працівника правове регулювання оплати простоїв було у період 1918–1930 років; найменш сприятливим – у період 1930–1970 років; сучасне правове регулювання оплати часу простою є трохи сприятливішим, однак все одно є прямим спадком найгірших зразків радянського трудового права. В нормативно-доктринальному аспекті пропонується перенести момент виникнення права на звичайний (в повному розмірі) заробіток з моменту фактичного виконання працівником обумовленої трудовим договором роботи на момент вжиття працівником всіх залежних від нього (з урахуванням його трудової функції) розумних заходів для того, аби він міг фактично виконувати обумовлену трудовим договором роботу. Оплату ж часу простою пропонується вважати не гарантійною виплатою, а звичайним елементом заробітної плати. Встановлено, що правове регулювання оплати часу простою не з вини працівника у зменшеному розмірі не відповідає позитивному праву, правовим принципам, ідеям та цінностям галузевого та загальнонаціонального характеру, а також балансу інтересів та відповідальності працівника та роботодавця. Як висновок, у зв’язку із цим пропонується наступне: 1) передбачити в національному трудовому праві, що за час простою не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток; 2) переглянути доктринальну кваліфікацію оплати часу простою не з вини працівника як гарантійної виплати, віднісши її натомість до основної заробітної плати.