КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ СПРОМОЖНОСТІ В СУЧАСНІЙ МЕТОДОЛОГІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2414-4436/2023-2-2Ключові слова:
державне управління, інститут, інституція, інституціональна спроможність, інституційна спроможність, методологія дослідження, теорія інституціоналізму.Анотація
Мета. У даній статті поставлено за мету концептуалізувати основні параметри понять у системі інституціональної спроможності / інституційної спроможності, а також конкретизувати методологічні основи дослідження цих атрибутів інституціональних феноменів в науці державного управління. Актуальність. Поняття інституціональної /інституційної спроможності досить широко застосовується українськими вченими для дослідження особливостей функціонування інститутів політичної системи суспільства, суспільних відносин, перш за все у контексті реалізації державної влади. Разом з тим, дана аналітична категорія у більшості публікацій вживається як дещо апріорно належне, що автоматично виключає (мінімізує) ґрунтовний розгляд її змістовну наповненість і смислову диференціацію – з орієнтованістю на передовсім прикладні аспекти вимірювання загальних характеристик системи суспільних відносин. Для вирішення цієї проблеми слід доповнити пласт наявних розробок з проблематики державного управління методологічною основою інтегративного наукового аналізу, що дозволить розширити епістемологічні орієнтири наукового дослідження проблематики інституціональної/інституційної спроможності. Результати. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що під інституціональною спроможністю слід розуміти спроможність інституту як здатність регулювати певний тип суспільних відносин на основі норм, визнаних державою міжнародно-правових актів, національного законодавства та суспільної легітимації (нормативний аспект сутності інституту). Інституційна спроможність може бути визначена для інституції як здатність інституцій виконувати свої функції на основі нормативно- правового, організаційного та ресурсного забезпечення (структурний аспект сутності інституції). Висновки. Таким чином, було з’ясовано, що аналіз іманентно властивих складових інституціональної/інституційної спроможності може бути реалізований на основі застосування положень дослідницьких напрямів нового інституціоналізму: міжнародного інституціоналізму, нормативного інституціоналізму та соціологічного інституціоналізму; а інституційної спроможності – на основі застосування положень дослідницьких напрямів інституціональних досліджень у галузі державного управління, економіки, політології та загальної концепції нового інституціоналізму: класичного інституціоналізму, структурного інституціоналізму та економічного інституціоналізму.
Посилання
Abrutyn S., Turner J. H. The Old Institutionalism Meets The New Institutionalism. Sociological Perspectives. 2011. № 54(3). Р. 283-306. URL: https://open.library.ubc.ca/media/stream/pdf/52383/1.0371631/5
Bodnieks, V. The New Institutionalism: A tool for analysing defence and security institutions. Security and Defence Quarterly. 2020. № 32(5). Р. 83-94. DOI: https://doi.org/10.35467/sdq/130903
Cazorla M., Gallego-Bono J. R. Approaches to Economic Institutionalism: A Theoretical Review of its Characteristics and Elements of Study. Academic Journal of Interdisciplinary Studies. 2023. № 12. Р. -66. DOI: 10.36941/ajis-2023-0060.
Dimitriu M. Approach To The Structural Institutionalism. Journal of Financial and Monetary Economics. 2015. vol. 2(1). P. 179-182.
Hoefer R. Institutionalism as a Theory for Understanding Policy Creation: an Underused Resource. Journal of Political Practice & Research. 2022. № 3. Р. 71–76. DOI: https://doi.org/10.1007/s42972-022
March J.G., Olsen, J.P. Elaborating the “New Institutionalism”. Working Paper. 2005. № 11. 28 p.
March J.G., Olsen, J.P. Rediscovering Institutions. N.-Y. : Free Press. 1989. 237 p.
March J.G., Olsen, J.P. The logic of appropriateness. Working Paper. 2009. № 4. 28 р.
Porumbescu А. Sociological institutionalism arguments in explaining EU integration. Sociology and Social Work Review. 2018. № 2. Р. 17-24. https://globalresearchpublishing.com/wp-content/uploads/2018/12/ Sociological-institutionalism-arguments-in-explaining-EU-integration.pdf
Veitch S., Christodoulidis E., Goldoni M. Legal institutionalism. URL: https://www.taylorfrancis.com/ chapters/edit/10.4324/9781315795997-26/legal-institutionalism-scott-veitch-emilios-christodoulidis-marcogoldoni
Баштанник О. В. Особливості наукового дослідження в рамках класичного інституціоналізму політико-інституційної парадигми. Науково-теоретичний альманах Грані. 2014. № 3. С. 87-93.
Баштанник О. Соціологічний інституціоналізм як напрям нового інституціоналізму політичної науки: методологія та її реалізація в українських політологічних дослідженнях. Науково-теоретичний альманах Грані. 2020. № 23(9). С. 5-14. https://doi.org/10.15421/172080 13. Демчищак Р. Наукові підходи до розуміння сутності поняття “політичний інститут”. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2015. № 27. С. 9-14.
Кармазіна М., Шурбована О. “Інститут” та “інституція”: проблема розрізнення понять. Політичний менеджмент. 2006. № 4. С. 10-19. 15. Колісніченко Н., Войновський М. Інституційна та інституціональна спроможність місцевого самоврядування: сутність понять та особливості визначення. Теоретичні та прикладні питання державотворення. 2015. Вип. 16. С. 296-309.
Макух О. Комунікативний підхід до дослідження політики: методологічний аналіз. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2012. Вип. 2. С. 122-128.
Михальченко М. Цивілізаційний аналіз як засіб політичного пізнання. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2017. Вип. 4. С. 5-19.
Обушна Н. І. Особливості категоріального апарату інституціональної теорії у площині державного управління. Менеджер. Вісник Донецького державного університету управління. 2016. № 1. С. 40-48.
Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII : станом на 31 берез. 2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text (дата звернення: 21.08.2023)
Романюк А. Новий інституціоналізм та поняття інституту в політичній науці. Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. 2006. Вип. 9. С. 190-199.
Романюк А. Основні етапи розвитку політичної думки у XX ст. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2011. Вип. 1. С. 87-96.
Рось О. Г. Поняття та сутність нормативно-правового забезпечення інституційної спроможності представницьких органів місцевого самоврядування. Інвестиції: практика та досвід. 2019. № 18. С. 97-100. DOI: 10.32702/23066814.2019.18.97
Стойко О. М. Структурні теорії інституційних змін. Держава і право. 2009. Вип. 46. С. 578-581.
Стойко О. М. Трансформація політичних інститутів у сучасних перехідних суспільствах. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; “Логос”, 2016. 416 с.
Хаустова В. Є., Омаров Ш. А. О. Концепція сталого розвитку як парадигма розвитку суспільства. Проблеми економіки. 2018. № 1. С. 265-273.
