ЩОДО ПИТАНЬ РОЗВИТКУ ОКРЕМИХ КОМПОНЕНТІВ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/LST/2023-2-9

Ключові слова:

міжнародні відносини, міжнародні організації, міжнародне право, міжнародна правосуб’єктність, суб’єкти міжнародного права, сучасна держава.

Анотація

Проблеми міжнародної правосуб’єктності завжди займали й сьогодні займають чільне місце у науці міжнародного права. І це цілком природно, оскільки міжнародне право регулює відносини між суб’єктами міжнародного права, коло яких, з огляду на пов’язаність з найважливішими політичними явищами міжнародного життя різних епох, не залишалося незмінним. Значення міжнародної правосуб’єктності полягає по суті в наступному: 1) це властивість, яку суб’єкти міжнародного права набувають в силу міжнародно-правових норм; 2) вона є не лише юридичною, а й суспільно-політичною властивістю суб’єкта міжнародного права; 3) вона базується на свободі волі конкретного суспільно-політичного утворення на міжнародній арені; 4) вона виражає юридичну здатність суб’єктів міжнародного права самостійно здійснювати свої права та обов’язки та забезпечувати їх виконання. Міжнародна правосуб’єктність виступає як необхідна передумова участі у міжнародних правовідносинах. Виходячи із загальної теорії права, суб’єкти конкретних міжнародних правовідносин здійснюють певні міжнародні права та виконують відповідні обов’язки, що становлять юридичний зміст таких правовідносин. А оскільки носіями прав та обов’язків за міжнародним правом можуть бути лише його суб’єкти, відповідно, учасниками (суб’єктами) міжнародних правовідносин можуть бути лише носії міжнародної правосуб’єктності. Сучасний стан міжнародних відносин безперечно свідчить на користь тенденцій, що набирають обертів, які полягають у розширенні кола носіїв міжнародної правосуб’єктності в результаті не тільки охоплення міжнародно-правовим регулюванням нових сфер міжнародного співробітництва і внутрішньодержавних відносин, але і все більш впевненим поширенням нерегулятивного впливу норм міжнародного права.

Посилання

Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії : підручник / за ред. В. Г. Буткевича. Київ : Либідь, 2002. 608 с.

Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, 1970 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_569?find=1&text=%D1%80%D0%B5%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81

Конвенції ООН з морського права 1980 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/728-14

Кулеба Д. Міжнародна правосуб’єктність: теорія та її перспективи. Альманах международного права. 2010. Вып. 2. С. 70–83.

Лозинський М. М. Міжнароднє право. Друга частина. Загальні основи міжнароднього права. Антологія української юридичної думки. В 10 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Т. 8 : Міжнародне право / Упорядники: В. Н. Денисов, К. О. Савчук; відп. редактор В. Н. Денисов. Київ : Видавничий Дім Юридична книга, 2004. 568 с.

Римський статут Міжнародного кримінального суду. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588

Січевлюк В. А. Еволюція категорії «правова суб’єктність» (теоретико-прикладні засади) : монографія. Київ : Вид-во «Юридична думка», 2020. 462 с.

Тарасов О. В. Проблема суб’єкта в міжнародному публічному праві : автореф. дис. докт. юрид. наук : 12.00.11 – міжнародне право / О. В. Тарасов. Харків, 2015. 40 с.

Braidotti R. Posthuman. John Wiley & Sons, 2013. 200 p.

D'Amato A., Chopra S.K. Whales: Their Emerging Right to Life. The American Journal of International Law. 1991. Vol. 85. No. 1. P. 21–62.

Foucault M. The Subject and Power. Critical Inquiry. 1982. Vol. 8. No. 4. P. 777–795.

Hutchison A. The Whanganui river as a legal person. Alternative Law Journal. 2016. Vol. 39. P. 179.

Nijman J. Paul Ricoeur and International Law: Beyond ‘The End of the Subject’ – Towards a reconceptualisation of international legal personality. Leiden Journal of International Law. 2007. Vol. 20. P. 25–64.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-09-05

Номер

Розділ

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО